Я вже давно перестав горіти через накати на публічних волонтерів.Бо немає кращого паркану для безглуздої писанини, ніж інтернет.Проте я розумію, що серед моїх підписників є люди, які читають ці вкиди, і маятник може дати зворотний хід.На Стерненка наїжджали щоразу, коли він:— був за крок до смерті;— був за крок до ув’язнення;— виступав проти проросійських створінь, проти яких інші або мовчали, або звучали надто тихо;— збирав і збирає мільярди там і так, де інші навіть не здатні почати.Ви усвідомлюєте, що таке 170 000 FPV-дронів?Це: збір, купівля, налаштування, доопрацювання, логістика, комплектуючі, тонни переписок, запити, технічні рішення, звітність, системна комунікація, команда, фонд, приміщення, безпека, зарплати — і все це безперервно, по колу.Він приречений жити в очікуванні наступного замаху.Він вже існує в інтервалі між спробами його вбити.Він не може вільно ходити, їздити, зустрічатись із людьми.Не може просто спокійно одружитися, створити сім’ю, думати про житло чи дозвілля.Його кожне «потім» починається зі слова «якщо».Багато волонтерів припиняють працювати не через страх перед ворогом — а через страх перед цілеспрямованим цькуванням від «своїх». Через фейки, домисли, вигадані схеми й ефемерні «статки».Зупиніться. Подумайте.Оцініть свій невиправданий гнів.Такі люди, як Стерненко, приречені жити життям, яке більшість із нас не витримала б. І — як показав час — не змогла б.