Братан, я ж не для того тебе в четвер на потяг садив, щоб вже у середу зустріти в кузові машини…

😭

А це, сука, боляче дуже… Коли я прийшов до тебе на початку 19-го року в палату ще на учбовому протезі, ми одразу знайшли спільну мову… І з того часу почали дружити… Ми якось одразу зійшлись… Коли в житті один одного були важливі події, хороші чи важкі, ми були поряд…не завжди вживу, але завжди поряд… Ми могли сидіти мовчки, але при цьому спілкуватися і розуміти навіть відчуття один одного… Ти завжди в серці, в душі… Коли ми з Катьою розписуватись мали — ти мав бути свідком, на майбутньому вінчанні — теж…. Ти казав, шо шкодуєш що не вийшло приїхати на розпис… Я багато тебе задовбував, що треба вже повертатись: стільки, скільки ти віддав Країні і людям — навіть і описати важко… Твоє голосове про те, що можеш тільки мені відкритись, я закарбував в душі на все життя… Ти став частиною нашої сім’ї ❤️

Частиною нашого життя ❤️

Вперше публічно пишу тобі такі слова — ти б покраснів😁

Братан, ти став частиною нас … Це не останній мій допис про тебе….буду ще писатиТи ж полюбому читаєш десь там зверху, де значно легше тобі, ніж тут… Ну от тепер читай😭

Ти справжній близький друг🦾

Ти справжній воїн🫡

Ти справжня Людина❤️

І ні, навіть не надійся: це не останній допис про тебе