NV | nv.ua | Радіо NV | Новини України | Аналітика | Відео | НВ |
Старший солдат Дмитро Чорний на псевдо Гелік поліг від кулі російського снайпера 16 квітня 2022 року в Маріуполі. Воїнові був 21 рікДмитро народився 22 вересня 2000 року в Києві. Він був спокійним, добрим і ввічливим хлопцем. Мав щире й добре серце. У його житті було багато друзів, з якими він завжди знаходив спільну мову. Простягав руку допомоги, коли хтось цього потребував.«У дитинстві Дмитро дуже любив малювати, грати у футбол зі своїми друзями та молодшим братом Михайлом. Мої сини були дуже близькі, стояли один за одного горою. Михайло завжди звертався за порадами до брата, – розповіла мати Надія.Після школи Дмитро навчався на оператора комп’ютерних розробок у Київському регіональному вищому професійному училищі будівництва. У студентські роки захоплювався спортом, здебільшого бігом, також займався боротьбою.«Якщо син щось обіцяв, він обов’язково це робив. Для нього сім’я завжди була на першому місці», – сказала мати.У 16 років Дмитро на київській базі полку «Азов» почав проходити навчальні курси та тренування, готуючись до служби. Щойно виповнилося 18 років, зібрав документи й офіційно вступив до лав підрозділу. Рідні були проти, але впертість і бажання служити перемогли. Дмитро обіймав посаду старшого мінометника.Дмитро любив свою справу й горів нею. Постійно розповідав коханій Анастасії про зброю.«Я не вірила в кохання з першого погляду, але саме так сталося між нами. Після першої зустрічі ми не хотіли бути порізно. Хоча ми були різні й через це кілька разів розходилися, але завжди поверталися одне до одного. Ми мріяли подорожувати, побачити світ і робити це разом. Не заглядали в далеке майбутнє, а насолоджувалися моментом», – сказала Анастасія.За її словами, Дмитро був веселим, щирим і справжнім.«Зв’язок у Маріуполі з ним був лише до 1 березня, але й тоді коханий відповідав короткими повідомленнями. 12 березня він зателефонував – казав, що мріє про гарячий душ, але навіть тоді був веселим і жартував, намагався заспокоїти. Встиг зателефонувати й матусі. Це було востаннє, коли ми чули голос Дмитра. Про смерть розповів побратим, ми, звісно, не повірили. Але, на жаль, 19 квітня цю жахливу новину нам підтвердило командування», – розповіла Анастасія.За словами Надії, сини мріяли разом служити. Але їхня мрія так і залишилася нездійсненною: Михайлу виповнилося 18 років вже після загибелі старшого брата.За життя Дмитра нагородили нагрудним знаком «Ветеран війни», а посмертно – орденом «За мужність» III ступеня.Воїна поховали 30 липня 2022 року на Лісовому кладовищі в Києві.У нього залишилися мати, вітчим, молодший брат, бабуся та кохана дівчина.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових
NV | nv.ua | Радіо NV | Новини України | Аналітика | Відео | НВ |
Сергій Оганезов на псевдо Беркут загинув 18 березня 2022 року в місті Миколаєві. Того дня окупанти завдали ракетного удару по казармі. Захиснику назавжди 26 роківСергій народився 10 листопада 1995 року в Одесі. Мав чотири вищі освіти. У 2013-му вступив до Одеського національного морського університету за спеціальністю «Портовий інжиніринг машинобудування», згодом почав навчатися також за напрямом «Транспортні технології». Працював головним спеціалістом відділу міграційного контролю управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС в Одеській області. Під час роботи вирішив опанувати правничу спеціальність, тож вступив до Національного університету «Одеська юридична академія». Паралельно навчався у Військовій академії міста Одеса, готуючись до служби у ЗСУ. У червні 2022 року мав отримати перше військове звання. Після початку повномасштабного вторгнення Сергій долучився до лав 35-ї окремої бригади морської піхоти. Служив у 137-му окремому батальйоні. Псевдо Беркут він вибрав сам – на честь улюбленого птаха батька, заслуженого тренера України з самбо, який багато років тренував бійців спецпідрозділів. «Сергій мріяв про велику родину, чотирьох синів, про успішну кар’єру, про здійснення такої бажаної сімейної подорожі до теплої Іспанії. Та понад усе він мріяв колись побачити світле та європейське майбутнє України. Відданий патріот, справжній син своїх батьків та Батьківщини. Людина, про яку неможливо не говорити. Людина, на яку варто рівнятись. Людина слова, людина честі та справедливості», – написала його сестра Аліна. Посмертно Сергія Оганезова нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Його ім’я вшановане на Алеї Героїв та на «Стіні пам’яті» при кафедральному соборі Різдва Христового в Одесі.Поховали захисника на Західному кладовищі рідного міста.У нього залишилися батьки, дві молодші сестри, молодший брат і дідусь.🕯 NV спільно з Платформою Пам’яті Меморіал вшановують пам’ять загиблих військових
Футбольні історії
Головна надія Франції у фіналі Олімпіади народилася в Лондоні, говорить англійською і грала тільки там.Майкл Олізе - тепер його називають на французький манер - небанальний талант.Виріс у сім'ї нігерійця та франко-алжирки, тож мав право грати за 4 збірні. Любов до Франції привила мама, яка навіть записувала матчі Ле Бле на ЧС-98, тож Майклу дістались допотопні касети. Ну, а батько нічого проти не мав.Чому Англія не намагалася його перехопити? Очевидно, через характер. Олізе ріс проблемною дитиною. За дивну поведінку його вигнали зі шкіл Челсі та Ман Сіті, і так він опинився у скромному Редінгу.Заграв, авжеж, але менш дивним не став. Одного разу, наприклад, посеред сезону відписався від усієї команди в Instagram без жодних причин. Також міг не святкувати надважливий гол, який сам і забив.Патрік Вієйра - один з кумирів мами - знайшов до хлопця підхід у Крістал Пелас, і це відтоді світла сторона в ньому стала долати темну. 10+6 у 19 матчах АПЛ - і ось Олізе вже купує Баварія за 53 млн євро.1/2